(В співавторстві з Максимом Тарасівським)
Він...
Так холодно сьогодні, і туман
Вкриває місто, наче мозок сумнів,
І спогади, і мрії нерозумні
Оточують мене - це як паркан,
І за парканом весь чудовий світ,
А тут лиш самота, печаль і туга,
Що то було між нас - весна чи хуга,
Чи разом стали на підступний лід,
А там, під льодом, чорная вода,
Вона швидка, глибока, небезпечна,
І бути там, над нею, недоречно,
Та відступити з льоду теж шкода,
Бо лід тонкий і чорна глибина,
І небезпека, і дихання смерті
То все пусте, коли навпіл роздерті
Ті двоє, що наразі плоть одна...
Проте туман - підступний феномен,
Як марення чи сон, брехлива оповідка,
Приховує шипи тендітна квітка,
Зібрання втаємничих письмен,
В печері на стіні незрозумілий нарис -
Дивакувате щось, як східні мешти,
Та враз здригнулися, коли нарешті
Ми розібрали: мене, текел, фарес...
І сплинув час, і всі живі-здорові,
Нормально все... і тільки от туман
Мені транслює, як кіноекран,
Оту сумну історію любові.
Вона...
Ну, от і все, зворотній відлік розпочато...
СтрахУ нема, лиш серце тисне - нездійснене...
І цей передостанній сніг лапатий
Вкриває бруд так досконало - nota bene.
Всі кольори враз - спалахом яскравим.
А в пам'яті (так дивно) - твої руки...
Та дотик губ... і погляд зеленкавий
І присмак солоно-гіркий розлуки...
Минуле розум обвиває павутиною,
Зі світлом бліднуть кадрики з життя,
Лиш титри недоречно так... латиною
Залишились... та й ті пішли. У небуття...
