А снігу нема… Вже і грудень дорогу прослав йому,
Вже паморозь-пудру розсипав: ступи та й іди…
І крига тонка, як поличка у креденсі давньому,
Рипить під напором сріблясто-дзвінкої води.
Напудрені віти духмяної хвої, колючої,
Морозне повітря гойдають – і чується скрип…
Дерева мої безголосі, чи й вам надокучили
Такі недоречні зимово-сумні кольори?
Клубочиться подих – це я видихаю жалі свої,
Вдивляюсь у річку, немов у розбите трюмо…
Допоки мене ти триматимеш вперто на відстані
Півкроку, півзойку, півдотику, чуєш, зимо?
Кому твої ткалі готують полотна розніжені,
Для кого у домі твоєму наткали красот?
Цей ранок безсніжний, як лезо пекуче, як ніж в мені!..
Прокручую вкотре окремий якийсь епізод:
Неначе навмисне хтось просто ввімкнув на “repeat”* його…
Здавалось, доросла, давно вже не вірю в дива́…
Та хочеться ди́ва – простого, наївного, світлого,
Як пригорщі свіжого снігу за крок до Різдва!..
*Repeat (англ.) – повтор.
нічого, Наталочко, ми його колективною свідомістю накличемо під Новий рік
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Маю надію, Пташечко! Після того, як я виклала цей вірш, вночі трохи притрусило і зранку все довкола забіліло. Але в обід пригріло сонечко і снігу залишилося мало... Дякую Вам!
Можна спробувати слову "напор" віднайти заміну, як вдасться . А вірш - супер!!!!!!!!!!!!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пане Євгене! До слова *напір* ще можна дібрати синоніми *тиск*, *натиск*, хоча у даному випадку вони не вписуються в ритміку вірша... Треба буде поміркувати. Дякую Вам за такі позитивні емоції!
Заворожили, Наталю... неймовірна поезія-ностальгія за снігом...
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Уляночко! Останніми роками так мало буває снігу, що передноворічний настрій не такий піднесений, як би цього хотілося... У природі все має бути закономірно, проте, часто спостерігаємо ось такий дисбаланс. Та головне - це це відчуття зимової казки всередині себе!