Тебе віками розтинали,
Кому не лінь і хто хотів…
Мов ту повію: відгуляли…
Рожала ти від них - рабів.
Вночі тягали по палацам,
Чи то: Король, Султан чи Цар,
І кожний, щось собі побачив
В твоїй красі – вродливий дар.
Одних лиш зрадників кормила,
Що продавали твою плоть.
В тобі тремтить незламна сила:
Всіх побороть! Всіх побороть!
Мов, той сліпець, дорогу биту,
В торбині горя нас несеш…
Синів розкидала по світу:
Вже не збереш! Вже не збереш!
Цвіте нудьга в твоїх просторах!
По селах, розкидала жах…
Брати пригнічені, в роздорах,
Чекають: неминучий крах.
Та віра є в твоїм народі,
Завжди, Господь Благословляв!
Спасіння: в Волі і в Свободі!
Кобзар нащадкам сповіщав.
Немов росток,що рветься в гору –
Твоя нестримана душа:
Розквітла знов, в весняну пору,
Без підживи і без гроша.
Дякую, що завітали.Потихеньку, все іде в правильному напрямку. Оживає, встає з колін український світ. Розквітне мова, українці підуть до своєї церкви, свої розумом почнуть жити, згинуть недоліки. Буде світліше!
"Розквітла знов в весняну пору
Без підживи і без гроша."
Я теж не перестаю цьому дивуватися і радіти... Сподіваюся, "доки віра є в народі...", так і буде.
