Коли проснувся вранці Тишко, покликав він відра-
зу мишку: - Іди, я сиром пригощу!
А та сказала: - Не прощу!
На Тишка ображалась мишка, бо вчора він за хвіст
схопив. Правда, відразу й відпустив. Та все ж розгні-
валася мишка, що в лапах побувала в Тишка. Із-за того
свого хвоста надумалась дражнить кота.
Раненько встала... й до Барбоса: - Давай за тебе по-
сиджу. Охороняв всю ніч ти хату. Як буде треба - розбу-
джу.
Заснув Барбос. Радіє мишка. А тут якраз з’явився Тишко.
Мишка ж сидить замість Барбоса і плаче, витирає носа.
- Що трапилось? – її спитав.
- Кудись Барбосик наш пропав. А що робити, я не знаю.
За нього дім охороняю. На мені, глянь, важкий ланцюг.
Допоможи! Ти ж мені друг.
Ой гірко ж плакала та мишка… Добра душа в нашого Ти-
шка.
- Давай. – сказав, - мені ланцюг. Допомагати має друг.
Ото була там сміхота, коли побачили кота на ланцю-
гу. А мишка… сказала всім:
- Малий цей Тишко говорить, що тепер коти будуть всім
хати стерегти.
- Щось тут не так, - промовивв кінь. Що за дурниці ка-
же він?
А баран пильно подивився й спитав: - Ти, Тишку, й гав-
кати навчився?
А мишка знов:
- Гарненький котик, а суне скрізь малий свій носик.
Як добре, що проснувсь Барбосик! Він зрозумів, що хи-
тра мишка сміється знов з малого Тишка. Ой, як загавкав
він сердито! Сховалась мишка в нірці. Тихо сидить там.
Корова: - Му-у-у! Я була певна, що наша мишка дуже
чемна. А тепер знову думать Тишку, як упіймати хитру
мишку.
