...зі сльозами до Примирення
Лютує вітер, гонить геть весну десь,
лютує вірус, косить смертний люд…
Теплу̀ земному не дає проснутись
і наша лютість, схована під спуд.
Лютує українець – брат на брата,
немає миру в світі і в душі,
а нам би все найкраще в мирі брати –
дітей родити, вабити дощі…
Так ні! Ми брата можемо послати…
(Сестру, – як матір з часом, – й поготів.)
Хай жестом ще б, а то ж – відвертим “матом”,
туди, де жоден бути б не хотів!
А нам Кобзар заповідав єднатись,
аби усі негоди побороть…
Й чуму ходячу як рашистську на̀пасть –
для того варто рвати горло й рот!
Та лють буває – мовби Божа ласка,
коли вона спонукана лихим,
коли вона, як дріжджова закваска,
хліби пече з словесної трухи!
То ж лютість наша – ворогам, не більше –
за правду нашу і за свій народ.
За цю війну уже ми стали інші –
хто вовком виє, тим затнемо рот!
...А нам – Любов!
Любов – і більш нічого!
В сім’ї, в громаді, в світі, між людьми
славімо чѝни
доброго – не злого –
й обіймемо світ білими крильми...
9.05.2021
Дякую, Надіє! Ми господарі на своїй землі, то й творимо свої закони! Щосекундно і на кожному кроці! А хто не з нами, той проти нас! "Борітеся - поборете!"