Я не належу собі,
як правда не належить брехні,
як світло не належить пітьмі.
Ти запитаєш чому
дивні записки на твоєму вікні.
Покажи мені шлях,
де тримають найбільших невдах
і я піду туди.
Витягни мене з пітьми.
Витягни мене з корінням.
Посади у добрий ґрунт.
Я, будучи капітаном свого корабля,
влаштував на ньому бунт.
Я загубився в собі.
Ти тримаєш ключі.
Відкрий мені мене.
Або загострюй ножі.
Або просто цілуй,
і я заплачу від щастя.
І я відчую твій запах,
як відчував колись Жан Батіст Гренуй.
Я не належу собі,
як Сонце не належить Землі.
Все в якомусь дивному сні.
Від тепер я належу тільки тобі.
