Розтривожила синичок
Ніжним подихом весна.
У простори душу кличе
Вишини голубизна.
Від сльоти і стужі млосний,
Рину в пущу віддалік,
Де у тузі пряній сосни,
А берези повнить сік.
Захмелівши в чарі дива,
Йтиму в трепеті гілляк
По моху, що неквапливо
Таловицею набряк.
Норовить очима цупко
Там вловити кожен рух
І роздати щиглі губкам
На осичинах навкруг.
Заспіваю пням кургузим
Під пересміх ручаїв
Про коханий образ музи,
Що у серці притаїв...
Поривань, затій квітчатих
Налеліяв хоч збавляй –
Любо провесну стрічати,
Як в душі чуттів розмай!
21.ІІ.24 р.
Не перестаю удивляться вашей жизнерадостности и зоркому глазу, а еще по-белому завидую вашему словарному запасу. Произведение для широкой публики, и стар и млад с удовольствием прочтет, улыбнется и обязательно выучит, если не все стихотворение, то какую-нибудь яркую часть, которую выделит для себя сам. Лично мне понравилось абсолютно все. Мысли не спотыкаются, читабельно, удачный размер. О рифме говорить вообще глупо, ибо все на своем месте. Действительно предвесеннее! Спасибо.
Прозектор відповів на коментар Zorg, 26.02.2024 - 18:02
Вважаю, що тяжче написати вдалий життєрадісний вірш, ніж вдалий мінорний, тож намагався пролити у римах свої думки сонячно й жваво без лишніх експресії та "крикливості". Головне, думаю, як читач не вивчить, то хоча б пам'ятав, про що було написано. Спасибі за теплі слова
