До мене вчора повернулась Муза,
Впурхнула крізь відкриті навстіж двері,
Прогнала геть застій душі - обузу,
Затанцювала рвучко на папері.
Затанцювала збуджено Майданом,
Снігами вперемішку з буревієм,
Дощами, повноводдям на Балканах
І протягом збудила згаслі мрії.
На хвильку затужила інфекційно-
Та і зірвала марлеву пов"язку,
Щоб розказати про жахи стихійні,
Мов про жорстоку недитячу казку.
Про вал води поміж материками,
Про повені нові у Црна Гора,
Про вибухи в найтихшім океані,
І про акул в повітрі і у морі.
Вже лідники морозять теплу душу,
В бездонних водах борсається воля,
І потепління поїдає сушу,
У світі хтиво процвіта сваволя.
На очі Музи наповзають слізки -
Вона згадала смерті і хвороби,
Про зрубані каштани і берізки,
Про голоду й нужди нові походи.
А потім раптом схлипнула дитинством
І задрімала в променях світання...
Надутих губеняток усміх щирий
Просив мене писати про кохання!
