А зорі тануть кубиками льоду,
А зорі знов розсипались по склі
І щось чаклують з ночі на погоду,
І білий відлиск ронять по землі.
І я бреду незграбною ходою
В безмежно біле плетиво снігів,
Де сивий дідик трусить бородою,
Намисто розсипаючи зі снів.
Де срібний іній світиться на вітах
Старих ялинок,сосен і модрин,
І сонний місяць,маревом сповитий,
Мов зачепившись за старезний млин,
Примружив очі й сонно позіхає,
Де цілу ніч в нестоптаних снігах,
Старий мороз із тріскотом блукає,
Розвішує бурульки по дахах.
І так на серці затишно,безсніжно,
Так любо йти і дихати теплом!..
І свіжа хвоя тулиться так ніжно,
І пахне ніч морозяним Різдвом!
Геніально. І це без перебільшень. Повірте моєму смаку і чуттю. І найголовніше -- світ... ваш світ!... духовний рівень осмисення світу...такий близький мені і єдино прийнятний -- бо все в ньому живе, відчуває, мислить, усе олюднюється,все має невмирущу душу, а так воно насправді й є. Просто є форми життя виявлені (як от ми, люди), а є невиявлені (камені, приміром). Але все сутнє, сотворене -- живе і на свій лад мисляче. Кожна ідея Творця -- це порух Духу,отже, все сутнє -- одухотворене,безсмертне... О, такий ваш світ -- це багато означає. Детальніше в давно обіцяних листах... А завтра я розповім вам про мою зиму, і водночас про мою старість прийдешню,яку я з юності чекаю і люблю... Завтра я подарую вам "Стрітеня"... а скоро по тому "Хатуню"... Сподіваюся, вам буде приємно з ними познайомитися.
Зо щирим захопленням талантом вашим -- В.С.
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Взаємно,Валю!Ваші вірші мені теж дуже близькі:відчуваю навколишній всесвіт так,як і Ви!..Але не маю тієї життєвої жіночої мудрості і тих знань,що є у Вас,щоб так глибоко передати свої почуття і емоції,як це робите Ви. З нетерпінням чекатиму Ваших нових віршів.(В.С.-а як Ви здогадалися про посвяту"Стрімка вода урвала береги..."? Я зумисне Вас не попередила,щоб побачити Вашу реакцію... )