Нехай над тобою зорі всміхаються, мій загадковий.
Нехай тобі сивою стрічкою стелиться шлях...
(Я - та, хто власноруч майструє собі окови
І марить польотами фенікса чи журавля)
Хай срібний серпанок до ранку стоїть на сторожі,
Щоб сон твій мережився сяйвом моїх почувань.
Нехай моя слабкість, що так на кохання схожа
З-під пензлика ночі дістане нові дива.
І справдиться, як пророцтво, все, про що мріялось,
А ні - то й не треба - всміхаються херувими...
Та в час, коли ніч махне темно-синім віялом
І сон начаклує, згадай мене, мій невловимий.
я прийду в твій сон по вічномолочному шлЯху,
не посмію торкнутись, тримаючи відстань сльози,
пам'ятай,я слабка... але я перелітна птаха,
і вертатимусь з вирію на небесні твої терези.
Ляля Бо відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
і пі'рїнка єдина моя упаде на шальку
й переважить! (на іншій - важезний ланцюг протиріч)
вже пустилася танцем у синьо-прозорім шалику
найлипневіша ніч... просто наша з тобою ніч..
...І буде сон солодким і міцним,
він буде панну подумки ласкати,
відпочивати,
місяцем ясним
До неї в шибку тихо заглядати...
Свої думки душею він зігрів,
Бо знає,
Що СПОЧАТКУ БУЛО СЛОВО!
Радіє, що усе-таки зустрів
Свою відраду, зірку вечорову...
Про неї мріяв,
Серце їй відкрив...
Ляля Бо відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Наворожи, Мольфаре, панні сон
Про глибоко приховане, таємне...
Щоб хоч тоді, коли надворі темно,
У мріях побувала з ним разом...
