Ніч-парасолька...
Розбитими вікнами
зиркає
в душу.
Не сколихну,
ні на мить не порушу
того
застиглого в часі
мовчання...
Тільки б ловити
вогкими
вустами
жадібно тепле
повітря між нами-
так,
ніби все у нас
майже востаннє.
Ніч-парасолька
сховала
мене від цинізму-дощу.
Хоч ти й лукавиш,
та я
не впущу
в душу свою
гострі бритви-слова...
Краще мовчи!
Я благаю,тихіше...
Слухай,як вітер
трави колише
і цвіркунами
гуде
голова!..
Ніч-парасолька
в душу мою
зорепаду натрусить,
відчай накриє
квітчастим
обрусом,
пилом
розвіє
задАвнений біль...
Вишні розквітли-
такі
безборонні,
сиплять
в мої захололі
долоні
цвіту п'янкого
рясну
заметіль!..
