Я придумала любов... Кольорово розмалювала її всіма фарбами життя...
Вона то яскраво-пристрасна, як вогонь, що спалює все навколо до тла, то спокійно-ніжна, як море в штиль... Буває тривожно-швидка, як смерч, а потім перероджується в лагідно-дзвінку, як перші струмки на весні...
Вона приходить до мене в сни і не дає заснути до ранку...
Інколи вона малюється сльозами, інколи-лагідними пестощами, звучить веселим сміхом і скучає до безнадійності...
Вона буває маленькою дівчинкою, що потребує турботи і дорослою жінкою, що чарівно спокушає...
Часом надає натхнення до розбудови, а часом руйнує і нищить...
Вона як хмільний мед, як абсент, що запаморочує голову туйоном...
Вона солодка з гірчинкою... придумана...
2011р.
Пьянящее признание, Лийк. Хоть и о придуманной - но очень даже реально. Чувствуется её запах, вкус, видится цвет, ощущается тело. Каждому - по-своему...
Лія*** відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я кохання своє намалюю
Вітражем на душевному склі;
Веселково його розфарбую
На блакитно- безхмарному тлі.
Намалюю там янгольські крила,
Між перлових злотавих зірок,
І червоні із мрії вітрила,
Щоб до щастя залишився крок...
Лія*** відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00