Як дорога вдаль тебе покличе
Влітку, в спеку у степу широкім
Стану я берізкою стрункою,
Щоб тебе, мій любий мандрівниче,
Напоїти життєдайним соком,
Вкутати сріблястою імлою.
Як дорога вдаль тебе поманить,
У дощі й студені буревії –
Білим птахом розпростаю крила
На путі твоєму знову стану
Обгорну і ласкою зігрію,
Щоб тебе негода не зломила.
Як дорога поведе крізь хащі,
Через терни, темінь і каміння –
Запалаю зіркою у небі,
Не лишу тебе напризволяще,
Простягну вервечку із проміння
Я, коханий, все зроблю для тебе.
По землі ступай широким кроком,
Не губись в вітрах лихої долі.
Я б тобі і небо прихилила,
Захистила б, не моргнувши й оком.
А собі – жалі твої і болі…
Отака в мого кохання сила.
