Мені болить ... О, як мені болить ...
У скроні стука і пече у серці ...
Пронизана голками кожна мить
Розрядом струму у мені озветься ...
Моя сльоза ... О,ця гірка сльоза -
Непрохана, небажана, нежданна ...
Із неï смутку пророста лоза -
Стрімка, витка і зовсім невблаганна ...
Моя душа ...Розтерзана душа ...
Кому потрібна ти в своïм натхненні?
Ти - наче наполохане пташа
У неба дощовому одкровенні ...
Куди піти? Куди мені піти,
Коли грозою шви тріщать у долі?
Чи є іще незаймані світи
У щастя неземному ореолі?
І часу плин. .. Нестерпний часоплин,
Замішаний на сумнівах колючих,
Гірчить, неначе вицвілий полин
В думках підступних, як в пісках сипучих ...
...На перехресті зламів і падінь
Розпутний камінь шлях мені не вкаже ...
Мене зреклась, напевно ,височінь ...
Куди тепер мені... безкровній, майже?..
Скільки болю і відчаю, що здається - серце не витримає. Але ж людині Бог дає страждань і щастя стільки, на скільки вона здатна витримати. А ще є ВІРА і НАДІЯ. Люба, як завжди написано так, що прочитавши вірш, байдужим залишитися не можна.
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, пані Олю!!! Я погоджуюсь із Вами : кожен з нас проживає своє життя, яке відміряно Господом. Приємно Вас бачити!
Ця поезія - дзеркало душі більшості громадян України.А так написати можуть одиниці.Дай, Боже миру і свободи Україні,тоді й наші душі розквітнуть.
Дуже сильно і талановито!
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дай, Боже, нам миру і свободи ...
Дякую за добрі слова!!!
На цій болючій перекличці: "болить"... "сльоза"... "душа...", "куди піти..." і "часу плин..." завершені розпачем перехрестя, здається, саме в таких муках народжується нове і щасливе завтра... Вище голову!
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00