Бабине літо сидить на строкатому пледі,
Здмухує бульбашки мильні в погожу блакить,
Хмари повзуть – вайлуваті кумедні ведмеді,
Річка косулею спритною в далеч біжить.
День підсолоджений гусне в липкій карамелі,
В пасмах трави розплескалось обіднє тепло,
Жваві пташки розсипають чаруючі трелі –
Мов розлітається друзками тріснуте скло!..
Десь у смарагдово-мідному плетиві пущі
Млин причаївся, як ветхий біблійний ковчег,
Проз його стіни трухляві, колись невсипущі,
Сонце груше́вим сиропом у шпарки тече.
В кучері річки нападало прілого листу,
Хвильки грайливі розхлюпали світлу печаль,
Клен молодий у чуприну яскраво-огнисту
Вплів, наче бантик, серпанку тендітну вуаль.
Бабине літо надбало тонких павутинок –
Між гілочками напнуло чудні макраме...
Світку мій милий, як легко на серці й дитинно!..
Вітер попутний у плечі окрилені дме...
"Хвильки грайливі розхлюпали світлу печаль" -
Мою печаль... Тому що так красиво ніколи не напишу... Наталю, Майстриня життя і природи макраме!
Цитувати кожну стрічечку треба б... Та місця мало!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Пане Олексо, розчулили мене і змусили зашарітися... Дякую Вам сердечно за такі теплі слова!