Корній Веснянкович весняно
мугикав пісню за столом.
Стіл удавав фортепіано.
У м"ятнім чаї танув ром.
Глафіра Бруньківна завзято
до вух тулила капелюх.
І вчила радісно літати,
вино із глека попивати
п"ять молоденьких сонних мух...
Антін Фіалкович зухвало
тиснув на гудзичок дзвінка
дверей помешкання, де спала
Орися Сонцівна Струнка.
А у мені брекет із льодом
ніяк розтанути не міг.
І сипав всупереч погодам
зі стелі білий-білий сніг,
як хтось даремно і невміло
зламати пробував замок...
Я білі двері відчинила,
пістоль картонний ухопила
і...
Натиснула на гачок!
Корній Веснянкович, прощайте!
Глафіра Бруньківна, простіть!
Антін Фіалкович, втікайте -
Струнку Орисю прихопіть
фортепіано, стіл і крила,
поглохлих мух і глек вина...
Коли в мені розтане брила-
мабуть
тоді
прийде Весна...
"...у яку ж я глиб зими зайшла,
що відтам вернутися не можу..." - трапляються такі стани-настрої...
а вірш Ваш, Ляно, дуже похожий на Ваші малярські роботи - оригінально, і персонажі, і деталі всі злагоджено і "хором" працюють і роблять "картинку" живою і в русі, Ваша доброзичлива іронія-самоіронія - ну, отак Ви вмієте "крізь сльози сміятись", бо Ви людина ПОЗИТИВНА
...може, то не лід-брила, а діамант такий унікально многокаратний?.. і "чистої води"...
уляна задарма відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
