"Как ты ко мне добра! Ещё добра.
То женщину отнимешь, то врага...
Я понимаю, жизнь, как ты права.
Отнять все сразу – это так жестоко!"
Игорь Шкляревский
Ласкаве ще життя моє – нівроку,
не відібрало зразу все – по кроку,
розбійно а чи нищечком, буває,
воно близьке і звичне викрадає.
Куди завіялись, скажіть на милість,
безпосередність і дитяча щирість?
Зір не сягають мрії та бажання,
розтанули казкові сподівання,
надія на феєрію зникає,
любов шаленством вже не обпікає.
То батька, молоденьким ще, забрало,
то матінки рідненької не стало...
То відбере улюблену роботу,
коханого увагу чи турботу...
Ті втрати все течуть гірським потоком,
бо взяти враз і все – було б жорстоко,
такої не знести душі наруги.
А так – то ворога візьме, то друга,
обпалюючи почуття і душу,
мов рибоньку, що кинуло на сушу...
Проте, жену я геть думки лукаві,
бо ти, життя моє, іще ласкаве.
На тебе не жаліюся, не пла́чу,
бо ще люблю, ходжу ще, чую, бачу,
душа за хмари пташкою літає,
а серденько тріпоче та співає.
Ще світу, мов дитя, дивуюсь щиро,
прощаю зло і відпускаю з миром.
Іще театр відвідати охота,
кипить-горить в руках уся робота,
і з насолодою я п'ю з коханим каву...
О! Ти, життя, нівроку ще, – ласкаве!
там, де "не винесла" помилка: правильно "не винесла б душа такої наруги". родовий відмінок "наруги" тут обумовлено часткою "не" ( "не винесла б" )
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я хочу, щоб Ви найпершим читали мої вірші, бо Ваші зауваження (крім наголосів ), бувають дуже слушні. Ось і зараз повністю погоджуюсь з Вами. Дякую! Біжу думати...
За поезію!
