Блок знав, що бідна ти, Росіє,
Тепер чомусь ти ще й глуха,
Коли в Донбасі смертю сієш,
«Вантаж двохсотий» не ляка?!
На клоччя рвала Україну,
Топтала землю, мову, честь,
Історію – через коліно…
Забула, кров чия тече
І у твоїх людей у жилах?
Чи амнезія винна в цім?
З тобою ми колись дружили,
Жили «в раю»… при каганці.
Ми тричі нагло вимирали,
Віддаючи останній хліб –
Не каялась ти, відцуралась
Від тих невимірних гріхів.
Не є для нас ти зверхдержава,
Набридла рабська доля нам,
Тоді ти Криму забажала,
Тепер в Донбасі ось війна.
Прислухайся, Росіє, краще,
Твої там танки б’ють і «Смерч»,
Там люди умирають наші,
Й твої також стрічають смерть.
А мо’, ти відчуття згубила,
Чи вникнути не хочеш в суть?
Себе у світі як зганьбила!
Нащадки ж кару понесуть!
Знав Блок, що бідна ти, Росіє,
Але не встиг застерегти,
Що коли брату смерть посієш,
То ще бідніша станеш ти!
13.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
