В заключних двох частинах поданої поеми
зображена друга, більш плодотворна поло-
вина життя героя, наповнена несподіваними
колізіями, що характеризують його як мужню
людину, яка не боялась бути спаленим на вогні
"більшовицької інквізиції". Не будучи членом
партії, він був у гущі подій передвоєнного та
післявоєнного періоду існування СРСР, не раз
ризикуючи своєю свободою, а то й життям. Але
вийшов неушкодженим, певно, "родився у сорочці"...
Та, певно, ще тому, що все життя творив людям
добро і "безсмертя"... IV.МИСЛИВЦІ ЗА МІКРОБАМИ
1.
Є три царства у природі.
Розпізнать неважко –
Як за ясної погоди
Сполохнути пташку…
То тварини різнорідні –
Фавна* любе стадо
Й Флори** особини плідні –
Порадій, о Ладо***!
Серед них є і такі, що
З обома у дружбі …
А як дощ, буває, хвища –
У людей на службі.
Хто не ласував грибів,
Добрий мій козаче,
Що ростуть серед дубів,
Той не жив неначе…
В цьому царстві є й такі,
Що не видно оком:
Їхні гіфи****, мов нитки,
Лиш під мікроскопом
Можна бачити… Та враз
Явиться їх дія,
Як з поживою матрац*****
_____
*Бог тварин у грецькій міфології
**Богиня рослинного царства, там же.
***Богиня плодоріддя у древніх слов’ян
****Клітини у мікроскопічних грибів.
*****Лабораторний посуд з поживним середовищем.
Спорами засіять…
А серед одноклітинних
Є ще дроб’янко́ві…
Їхні вади вельми дивні
Знать – обов’язково…
З неклітинних царство Vira
Добре всім відоме…
Бо штовхнути смерті в прірву
Може, коли вдома
Появ грипу, як заброди,
Переколошматить.
Й не розгудять його шкоди
Й батько ані мати.
Є й такі серед мікробів,
Що всім царствам шкодять.
В них підступна є утроба
Й підлі сайти коду…
Отакі то є звірюки,
Їхні зримі вади…
Як до них докласти руки –
Не дістануть влади.
А відтак «ловці мікробів»
Конче нам потрібні.
Тут знання їх, хист і спроби
Стануть принагідні.
2.
В науці відомі нам різні путі…
В яку із них рушить, якою іти?
Не раз, мабуть, Віктор собі задавав
Питання важливе… Й одвіту не мав.
Бо йшов у науку він сам – корчувато,
Не маючи титулів, звань ані хати…
Лише за плечима практичний багаж,
Бо в земській лікарні – дванадцять літ стаж!
А вік свій і досвід життєвий – під сорок…
Хоч вік і статечний, попереду ж – морок.
Одне лише доктор упевнено знав:
Знайти для мікробів побільше управ…
Для тих, що корисні – хай люду послужать,
Фатальні ж мікроби не мучать хай дуже:
Не буде в житті невигубних хвороб –
Загине від ліків лукавий мікроб!
Бо відав: і хист його, й досвід в пригоді
Ще стануть йому на новій вже роботі…
Та про нагороди він й гадки не мав,
Думки про свій успіх він в серці тримав.
Лише б не завадили побуту мшиця
Й адміністративного нахилу лиця…
3.
В Києві – пітьма мужів,
Що Мінерві* служать,
Та один лиш з них уздрів
В героєві мужа,
Як той в Харкові лікбез
З сангік’у** наладив…
І у Санбакінститут
Вченого принадив***
______
*Богиня науки і мистецтв
в Римській міфології.
**Санітарія та гігієна – стала
абревіатура в побуті та медицині.
***Йдеться про проф.М.П. Нещадименка,
директора Санітарно-бактеріологічного
інституту в Києві, який запросив молодого
вченого на роботу в свій інститут.
Тож здійснилась давня мрія,
Мрія заповітна –
Втілити усе, що вмієш,
У вогні досвітні
Темряви, що панувала
В царстві дроб’янко́вих.
…Між мікробів є немало
Тих, що чинять шкоду.
Коклюш, грип і малярія,
Лихоманка, бруцельоз,
Сказ, правець, дизентерія,
Тиф, чума, туберкульоз…
Ці хвороби впали в очі
Мага від науки…
Хоч й до іншого охочий –
Не дійшли ще руки.
Серед інших до дрібниці
Вивчив він склерому*,
Що попала до скарбниці
«Не бажай нікому»…
Головне, що людям стало
З вченим ліпше жити,
Бо здобутими знаннями
Й лікарів став вчити**.
…Ще б багато що нового
Вчений взнав в Санбаку***,
Та його, немолодого,
Ждали вже бурлаки…
Бо родився під Стрільцем
Вчений-непосида…
Слідкувати ж за сільцем
Може лиш сновида.
_______
*Хвороба дихальних шляхів у людей.
**Поряд з основною роботою в Санбакінституті
В.Г.Дроботько читав лекції в Інстиуті вдоскона-
лення лікарів (м.Київ).
***«Побутове» скорочення назви Санітарно-
бактеріологічного інституту.
4.
…Ось уже він в Заболотнім
Мікроінституті*
Розгорнув свою роботу
Вже як ledare** тута.
Тут проблеми й організми
Не лише медичні,
Погляд через іншу призму –
Вкрай біологічну.
Й наточив «стрілець» тут стріли,
Взяв у руки лука
І давай – по «вражим цілям» –
Влучно й вправно стукать…
Перш ніж в ворога стріляти,
Та не промахнутись,
Треба в нього добре знати
Місце зле і вутле,
Як він служить, з ким він дружить,
Всі його унади…
А інак – зведеш наругу
Й не даси їй ради.
_____
*Інститут мікробіології та епідеміології
ім..Д.К.Заболотного ВУАН.
**Як керівник відділу медичної мікробіології
у цьому інституті.
То ж мисливець перш на звіра
Розставляє сіті,
Та такі надійні й вірні,
Що немає в світі…
«Снасті» ті в руках Дроботька –
Методи й ідеї,
Сам створив в своїй роботі
Й по мікробах «вклеїв».
Конкуренти вітамінів,
Похідні азолу,
Різнорідні сульфаміди –
Все піддалось зову
Вченого за кличем долі,
Лікаря – за фахом…
Обезболені ним болі –
Йшли хвороби прахом!
Так, червоний стрептоцид
Й бактеріофаги
В Другу світову – у хід
Всім смертям у змагу!
Та то вже було пізніш,
Інша ж пря наразі –
Коні – як у спину ніж –
Від «НЗ» заразні…
5.
Фатальні мікроби нас мучили всюди…
Не менше ж нас мучать фантоми війни.
Війни, що була, і що є, і що буде,
Не Бога то воля! То – від сатани.
Ота Світова в тридцять восьмому році
Для вченого вже почалася тому,
Що «ворог підступний» – на кожному кроці,
І кожен мав змогу попасти в тюрму…
Принаймні, так думали в НКВС,
Бо коней падіж вже почався процес…
І щоб розв’язати таку ось проблему,
Покликали вчених… Очолив Дроботько
Як шеф фахівців. Та були і дилеми…
Й бригада поринула мужньо в роботу.
Робота тяжка, копітка далебі…
Було вже досліджено тисячі проб,
Й коли перевірили все на собі,
То знайдений був винуватець-мікроб.
І назва йому – Stаchybótrys altérnans,
Звичайний, жалюгідний, миршавий гриб.
Й вина там не в ньому – в колгоспній системі,
Що рушила силу споріднення триб*.
Бо люди окремо від їхніх продуктів,
Продукти окремо від праці людей…
Що можна чекати від хибних дедуктів
Та від утопічних, злочинних ідей?!
Та праця учених внесла свою лепту
Не лише в науку – в безпеку людей:
Саджати не стали, принаймні, за «это» –
Мікробу не вчепиш «крамольних» статей!
______
*Проміжна одиниця між родинами та родами
в систематиці і таксономії живих організмів.
6.
Як не дивно, фахівцям,
Що впіймали «звіра»,
Якщо вірить папірцям,
Надана довіра…
А ще згодом у столиці
Ордени й медалі
Високодержавні лиця
Їм за подвиг да́ли…
…Та така вже вчених доля –
Ні́коли їм спати:
Повернувся з бою поля –
Готуй нові лати!
Бо в мікробів резистентність
До найкращих ліків
Виникає повсякденно,
Чи зима чи літо…
Та Дроботько передбачив
Оту домовину
Для лікзасобів. Й означив
Новеньку стежину.
Вкупі з Токіним Борисом*
Мали вони види
Не на тебе, дідьку лисий,
Ні, на фітонциди**!
І рослин зручна «аптека»
Враз їм піддалася.
Як у древнього ацтека –
Томагавк і ласо!
_____
*Першовідкривач **фітонцидів –
антибіотичних речовин із рослин –
ленінградець Б.П.Токін, білорус
за походженням.
І один, що в воїн в полі –
Не антибіотик –
Фітонцид, що мав прополіс,
Лікував сухоти.
А в рослинах звіробою –
Жахи страховинні –
Іще ті, незламні вої!
Не лише причини,
А й послід хвороб жорстоких,
Як косою, клали…
І знання про них глибокі –
Незвідані далі –
Вилились в незнані досі
Нові препарати.
Їх в аптеці, що на розі,
Просять хворим дати.
Отакі то в нас мисливці:
За здоров’я встали,
І розумні, і сміливці,
І – міцніші сталі!
7.
Було б дуже дивно, якби зупинився
Учений у царстві грибів і дроб’янок…
Бо мозок його все шукав нові ніші
В багатій природі… То був лише ранок!
Бо кликало серце у ці́сарство Vira,
Де сфінкси таємні – на кожному кроці,
Й істоти мізерні, страшніші за звіра,
Щоб знати в лице і творити пророцтва.
Він спершу знайомився з групою фагів,
Які пожирали бактерій клітини…
І в віруснім царстві став істинним магом,
Бо фагів зневолив на службу людині:
Терпіли від них і бацили, і коки,
Як від фітонцидів – із місця ні кроку!
Та мікобактерії й паличка Коха
Іще завдавали багато мороки…
…Цікавили вченого землі ще орні,
На котрих буяли і жито й пшениця.
Та віруси дуже були вже проворні!
То треба б тим вірусам глянуть у лиця…
Й пізнати їх тайни учений поклявся.
Маестро інтриг і властитель наук
Інтимами вірусів сильно пройнявся
І він працював, не жаліючи рук…
…А втім, йому рук якурат… не хватало.
Бо мав вже немало цікавих ідей,
На той час вже група як школи зачало
Була із обізнаних й гарних людей.
А втім, як директор Дроботько наладив
Робочі взаємини із Московцем*,
І з ним Інститут й Україну прославив,
Бо вірусології став він Отцем.
8.
Лікарю понад усе –
Клятва Гіпократа:
Яку користь принесеш,
Так тобі й заплатять…
А ще шкоди не чини,
Передай свій досвід,
Будь які були б чини,
Правду знати – досить…
Знайся свій лише з своїм,
Очі не викльовуй,
Як було б не гірко їм,
Поступай з любов’ю…
…Треба б ще немало знать
Лікарських повадок,
Та ніхто із нас не свят.
Не даси, то вкрадуть…
І тому був наш герой
Вкрай не таємничим:
Лікувати ж – «геморой» –
Хворих було нічим.
А відтак свої знання
Вчений сіяв всюди,
Щоб були – не маячня –
Здоровіші люди.
І навчав він то студентів,
То гомеопатів,
Хоч не мав ні дивідендів,
Ні чіпкої плати.
Ескулапів поважав,
Хто б де не учився…
І в народну медицину
Начисто влюбився.
І його в країні знали
В ранзі альтруїста,
Що писав свої анали
Із знанням і хистом.
…Та не все в житті так гладко
І не все так просто:
Поміж нас є людці «гадкі»
Та ще й безголосі…
Якщо й мав хтось свою думку –
Відстоять боявся:
Від тюрми, а ще від сумки,
Мов, не зарікайся.
9.
Йому вже не вадила побуту мшиця,
Бо мав і достаток, і сан, і хвалу,
Та консервативного ухилу лиця
Звели на Дроботька блюзнірську хулу…
Та вчений не схибив… Даремні нападки
Він аргументовано всі відхилив,
Бо впевнений був, що теорій нащадки
Оцінять його у майбутнє прорив…
І так воно й сталось: наук дилетанти
Спливли з небосхилу, як тала вода,
Відтак наукових канонів атланти
Сказали правдивості поглядів – «Да»!
Як вчений відкритий любив диспутантів
І зла на нападників він не таїв,
Але не терпів як тупих дилетантів,
Так і пілігримів з дрімучих гаїв.
Слова його точні, розумні, правдиві
Вростали в науку, як правда в граніт,
Постали в житті і діла його дивні,
А з ними – обряснений правдою світ.
Безпо́мильні істини, тверді на дотик,
Служили як жезл для невірних, конвой…
Поповнився святістю щедрий кіотик,
А вченого праці знайшли аналой.
10.
…Була вже осінь, та рання осінь,
Коли зібрали вже картоплі́…
А в небі світло – блакитна просинь,
Хоч серце жити так щиро просить,
Та з неба впали суми́ й жалі.
Бо добрий лікар, що знав Карпинську,
Пішов до неї в цей світлий день…*
Спустилось небо – і стало низько,
Та до актриси було так близько,
Аби послухать її пісень…
Уже так склалось, що лихо сталось
В осінню пору для них обох…
В життя обох їх помилка вкралась,
Та на останок долі з’єднались,
Хотів так, певно, Всевишній Бог.
Тепер літають два голубочки
У небі синім, мов дві зорі,
А на землі їх сини і дочки
Ростять старанно плоди й листочки,
Плодів же праці – не владарі…
Удень – робота, та думи – ніччю:
Кому потрібна робота ця:
Гниє держава – в суспільстві відчай…
Життя коротке – наука вічна,
Хай вічна слава її жрецям!
______
*Г.П.Затиркевич-Карпинську і В.Г. Дробтька хоронили
в один день – 12 вересня, але з різницею в часі 45 років.
Аспірант 1-го року, ваш покірний слуга "со товарищі", ніс
труну покійного.
V. ЕПІЛОГ
Мені – до цуґи слово «добродбай»…
Але чи можна дбати лиш про суми
Грошей, майна й всього, що – через край?
А що вартують в кожного з нас думи?..
І як тоді із тим, що не в ціні,
Й ніколи цін в житті своїм не мало?..
Чим виміряти вічне те мені,
Що річчю здавна бути перестало?
…Було немало вже людських погонь,
Й згоріло в них уже немало судеб…
Задля кого сміливці йшли в огонь
І йти у нього ще довіку будуть?..
Герой наш думав перш за все про тих,
В кому жила якась тяжка недуга,
Й коли не мав він вирішень простих,
Його хапала невблаганна туга…
І він шукав, шукав, шукав, шукав…
Шукав і думав він і дні, і ночі,
Кидаючи для інших сонми справ,
Хто про кар’єру дбати був охочий.
Його займала думка лиш про те,
Життя як для людей зробити кращим,
Їм зілля дати – вірне і просте,
Щоб люд не кинути напризволяще…
Йому ідея не давала спати:
Як люду стати в світі цім безсмертним.
І на вівтар усе поклав, щоб знати,
Що є найкращим у борні зі смертю…
То ж різні «добродбаї» є в житті…
І як їх можна між собою сплутать?!
Одні жирують, інші – в каятті…
Хіба відмін не видно в їхній суті?..
Та знаєм певно: в ланці пражних днів,
Що квітнуть по рясній землі, ми – гості…
Суть в тім, яким вогнем ти тут горів
І що добавив до свого погосту*.
А наш герой шукав свій еліксир
Від старості, недуг-хвороб і смерті,
Не ждав, як та лисиця, легкий сир,
В умо́вій праці вчив канони тве́рді!
Відтак міцним нам мислиться закон:
Лиш на землі воздвигнуті опертя,
Що вистоять в доланні перепон,
Людині чинять і її безсмертя…
________
*Тут – товариство, громада, спільнота
На світлині: В.Г.Дроботько у студентські роки
(приблизно, 1910-13 року); "молодий" герой
символізує оте безсмертя, про яке він дбав все
своє життя. Музикальний супровід - реквієм
Вольфгана Амадея Мроцарта.
2003-2017 рр..
Пане Олексо, знімаю капелюха. Величезна і кропітка праця – цікава, інформативна, пізнавальна.
Здогадуюсь, що у Вас ще є повна скриня спогадів про цікавих людей. І це варто було б описати. В прозі це буде швидше, але не менш пізнавально.
Успіху Вам!
Яка ж Ви догадлива, Світлано! Я тільки-но з редакції... В цьому році, надіюсь, у видавництві "Наукова думка" вийде книжка під назвою "Відданість науковій істині" об'ємом 15 друкованих аркушів (біля 200 стор.). Моїм співавтором є донька академіка теж Світлана. Так що колдуємо... А ще попереду - вул. в честь вченого та меморіальний музей в Дігтярях. Треба меценатів... Будемо ворушитись. Бо незаслужено забута людина...
Робота зроблена велика, часу зайняла немало...
По суті з де-чим, друже, я згодний, з де-чим ні, над окремими моментами ще думаю...
Щодо форми, то тут, як говорять, на "вкус и на цвет - товарищей нет"... Ну, різні ми по формі подання своїх думок, що тут говорити (окрім, можливо, що горбатого могила справить).
Та щоб бути не голослівним - останнє посилання відносно значення терміну "погост". Не витерпів, поліз шукати, щоб понизити рівень свого невігластва. Ось кілька результатів: http://hrinchenko.com/takogo-slova-net.html#show_point http://sum.in.ua/s/poghost http://humanities_dictionary.academic.ru/4632/Погост
Коментувати не буду, друже, ти розумніший за мене, сам здогадаєшся...
Пробачаюсь, що вмішуюсь у можливий спір між академіками. В енциклопедії Брокгауза теж багато чого вже нема. Не треба нікуди заглядати. Достатньо uk.worldwidedictionary.org/погост
Олексо, мої шанування. Не буду додатково піарити твою роботу. Я вже звик до твого оригінального авторського почерку, яий мені імпонує.
Тому не приходиться і вибачаться, хто має вихованість не вмішуватися...
Очевидно, що в моєму коментарі до твору мовчазного академіка мова йде про сутність терміну "погост", а не його його існування взагалі в українській мові...
Мовчазного академіка вже не спитаєш, бо мертвий. А ось Грінченка можна,бо живий! Заглянь туди, козаче! Обережно з довідковими виданнями академіка Білодіда, бо то дружбан, а скоріше придворна собачка Солодкої парочки Суслов-Ліхачов, які органічно не переносили української мови, користуючись тезою "класика" Віссаріона Бєлінського, який кваліфікував українську мову як "наречиє" "могучего і непобедимого"! ТАК ЩО, КУМЄКАЙ, МАЧУЛО!
Платон, ти друг мені та істина дорожча! Нема предмету суперечок, є рівень знання і поваги до рідної мови! Коли я використовую слово "Добродбай", у новому, моєму розумінні, я це обгрунтовую, Коли ж не знаю чогось, я питаюся у Гуглика. Отой мій кориш мені дуже допомагає... Та ще краще раритетні видання словників. А тобі, Ігоре, дякую, що розтлумачуєш тим, хто того не знає!
Дивлюсь я на вас, любі друзі (арістотелі,сократи,сервантеси), і просто мимилуюсь вами. Особливо, коли самі щось собі придумаєте, припишете це іншому, а потім завзято намагаєтесь все те спростувати!
По-перше, про олексине авторство терміну "Добродбай" не сумнівався і не заперечував його право на існування (переконаний, що це не перший і не останній його новотвір).
По-друге, якщо до сих пір повністю не второпали, я вів мову про "погост" (але не в плані наявності чи відсутністі цього слова в українській мові, а про його смислове навантаження, зокрема, те, яке йому приписав Олекса в своєму творі). До речі, мовчазний (розговорившийся) корифею, у словнику Б.Грінченка, на який ти так любиш посилатися, цого слова НЕМАЄ (дивись моє посилання або сам перевір). Що стосується двох інших джерел, то там міститься інші смислові значення цього терміну. Я добре пам'ятаю, Олексе, твої попередні характеристики словника Білодіда, але це на сьогодні практично найбільше джерело УМ, до того ж я користуюсь паралельно ще пару-трійкою інших, а не свято вірю написаному... Чув я уже твої посилання загального характеру і на ГУГЛ. Я теж ним користоуюсь, але це пошукова система і вона, в свою чергу, містить посилання на конкретні джерела! Дай мені конкретну ссилку твого ГУГЛа, де наводиться поняття терміну "погост" і більше нічого мені не потрібно.
По-третє, я не гарячкую саме тому, що мені нічого ділити, але уже як щось стверджую, то намагаюсь робити це предметно і чекаю такої ж поведінки з боку своїх опонентів (мені ваших авторитетів замало, дорогенькі).
Ну, і нарешті (особисто для пана І.Терена) - немає у мене ліцензії на доступ до Олекси, оскільки не вважаю його, як і будь-кого іншого, недоторканим. Зламав собі акаунт високосановного академіка (чи як там іще) і користоуюсь, а можу і навпаки... От вам і вся істина - предмету ніби-то немає, а суперечки є...Тому я переконаний, що в процесі пізнання суперечок не уникнути, але їх потрібно вести предметно, доказово і інтелігентно. Так щ
Я розумію, Олександре, що ти хочеш дійти істини... І ще добре! І тут не в академіках справа! Бо запроданець Петро Толочко, як і покійний Білодід, є також "академіком" - гавкучою собакою Кремля.
Коли використовуєш те чи інше слово, звичайно запозичуєш його із літературних джерел. Ось і з тим "погостом" було так. Я шукав риму до слова гості... За смислом найбільше підійшло слово "ПОГОСТ" в значенні ощина, спільнота. Здається знайшов у Павла Штепи той відповідник цього слова, який мені потрібен. Не будеш же посилатись на кожне слово відповідним джерелом!
Глянь:
1)http://www.studfiles.ru/preview/5252916/ Павло Штепа Чужослів.
2)В.Ф.Голубєв СІЛЬСЬКА ОБЩИНА (ГРОМАДА) XVI–XVIII ст. В УКРАЇНСЬКІЙ
ІСТОРІОГРАФІЇ: Щодо періоду до початку ХІІІ ст. термін «община» історики використовують нарівні з поняттями «мир», «вервь», «погост» http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/soc_gum/uij/2009_5/13.pdf
3) Семен Скляренко: Усю землю розбила [княгиня Ольга>, уставила волості, погости...
І не ображайся на слово, друже, воно значно старіше за нас... Як і мова в цілому. Успіхів.
З "академічним" привітом,
Ол
P.s. 10.02.17 Нема... Отакі ми, українці: наколотив-ропнув і шмигнув серед люду, а тоді оглядаюсь - чи раптом не почули в натовпі того конфузу...
Яку велику роботу ти зробив, Олексо, розповівши нам про таку знамениту Людину. Все своє життя він віддав науці...Є ж такі Люди!Дякую, що познайомив нас з ним.
Дякую, Ніно! Так сталось, що робота розтягнулась на роки! Як і написання мемуарів книжки про цю людину - 12 років. Та в цьому році, книга, надіюсь, побачить світ!
Наше...я часто згадую Дудінцева "Белые одежды".Хто б міг подумати,що якась мушка дрозофіла була такою "загрозою"для радянської науки?Що генетика так важко торувала шлях,а зараз це звичайна річ.
Я з праобразом головного героя зустрічався у Ленінграді,незадовго після написання книги... То було у Гатчині, деревня Донцо сільрада Кікеріно... Все пам/ятаю. Була така Лебєдєва Ніна Олександрівна...Колекцію поліплоїдів картоплі, щовивезла з Брауншвейга (Германія), переховувала саме тут у Кікеріно-Донцо. Дудінцев особисто приїздив до Н.О. і розпитував, як це було!
Знаєш, я цього ніколи не розуміла.Може іноді варто й русизми десь використовувати,чи полонізми,чи ще якось.Я звісно нульовий знавець,але ж зроду-віку у художніх творах класиків використовувалиь будь-які слова,побутові,сленгові, жаргонні,навіть відверта лайка.Все залежало від подачі та форми твору.Згадаймо,як баба Параска і Палажка лаялись...шедеврально! Я собі мало уявляю діда Щукаря,який говорить салонним "вітієватим слогом".До речі,я завжди вважала,що ПОГОСТ - це кладовище.А в цьому значенні знайшла його лишень в рос.словнику.Але ж словників тих сила-силенна та й не всі вони є у Гуглі.є ще й старіші видання.Чи то вже макулатура?Як історія? Переписуємо щорічно. А тоді дивуємось,коли питають студентів у США, що то за країна така - Україна?Відповідь:то десь у Африці.Недалеко й відскочили...Ех.Олексо,це просто мої роздуми,які не мають якого там авторитетного значення,просто запитання,не більше.Дякую.
...я теж думав, Людо! Але індик думав та здох. Ми далі отих "класиків", і свого носа не бачили... Зараз нам доступно багато джерел. Павло Штепа, борючись з нашою "замосквиченою" тупістю, навіть склав свій словник синонімів. А ще написав книжку (остання!) "Українець, москвин: дві протилежності). Та я про інше: коли ти не знаєш одного (чи декількох) слова - це не привід, щоб занижувати оцінку досить пристойної роботи! Почитай останній твір Терена! Він якраз про це там пише. Гарні козаки і козачки є на цьому сайті. На них і орієнтуймося!
Величезна і кропітка праця – цікава, інформативна, пізнавальна. 
Яка ж Ви догадлива, Світлано! Я тільки-но з редакції... В цьому році, надіюсь, у видавництві "Наукова думка" вийде книжка під назвою "Відданість науковій істині" об'ємом 15 друкованих аркушів (біля 200 стор.). Моїм співавтором є донька академіка теж Світлана. Так що колдуємо... А ще попереду - вул. в честь вченого та меморіальний музей в Дігтярях. Треба меценатів... Будемо ворушитись. Бо незаслужено забута людина... 
невдячних потомків 
