Світ метушні, де скажено все в «завтра» біжить,
Як смакувати життям, що від нас за півкроку?
Дивна людино, ти так й не навчилася жить…
Губиш себе щогодини, щодня і щороку.
Маски-обличчя, медове лукавство в очах,
Погляд порожній підкреслять опущені крила…
Бідна людино, ти вже не літаєш у снах?
Чом же завчасу душі порожнеча скорила?
Хто смів стоптати у серці жагу до життя?
Хто загасив у очах твоїх вогники щастя?
Чом не тріпоче пташам твоє серцебиття?
Добра людино, тобі б у весну… на причастя.
Душу охрещуй цілющим травневим дощем,
Мрії шукай між зірок і складай їм офіру.
Мила людино, навчися любить ще, іще…
Вірити важко, та все ж - відроди в серці віру.
Прексний вірш. Особливі рядки: Хто смів стоптати у серці жагу до життя?
Хто загасив у очах твоїх вогники щастя?
Чом не тріпоче пташам твоє серцебиття?
Добра людино, тобі б у весну… на причастя.
Вдячна вам, Надіє. 
Заходьте 
