Вновь холода
Коснулись незаметно…
Пусть я еще храню твое тепло…
Пойми… я – остров… он живет – планетно…
Он исчезает….
Как пробъет ZERO …/Гостя "Меня уводят…Волки…"/
Довкола стіни… знову стіни і… вода
Лоскоче лезом крижаним мене за п’яти.
Це як над прірвою на пальчиках хода,
Коли на “Zero” ставлять стрілки циферблатів…
З’їдає “нуль” кордони… падають міста…
Розлито масло під колесами трамваю…
Не Маргарита я... і точно не свята,
Та чую… як вовки збираються у зграю.
І я – до них /коли позбавлена крила/
Крізь пекло тіней /де згоріла моя птаха/.
Там є жива вода… із лона джерела,
Куди ступали тільки лапи сіромахи…
І кличе воля до вогненних берегів
Моє нутро… Вода збудила в мені звіра…
Я чую вовка... десь на зламі двох світів…
І він чекає на мою земну офіру…
Там в павутині недоторканих шляхів
Знайду його… за диким відблиском в зіницях…
Довкола стіни – просто забавка богів.
Я вже у зграї.../перероджена вовчиця/!
/сто років тому)))/http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558513
