…Бо на те вона й осінь, щоб дощ лебедів за вікном
Під журливу мелодію Вагнера, Баха чи Верді,
Коли небо, мов чан, перекинутий догори дном,
А природі ще хочеться пульсу й тепла, а не смерті.
Ще у затишних клумбах медові й густі кольори,
І деревам довкола не бракне зеленого глянцю!..
Та у шереху крон відчуваються нотки хандри,
І в осикове листя вплітаються плями багрянцю…
Ще теплінь пообіді тягуча, як сливовий глей,
Ще в дібровах щоранку лунає пташина забава,
І, здавалося б, ось тобі грушка смачна і глінтвейн,
Чистий аркуш паперу, натхнення і з пінкою кава.
Бо на те вона й осінь, щоб ніжити серце в теплі,
Римувати думки й розкладати по ветхих полицях,
Відпускати терпку ностальгію у вільний політ ─
Хай собі покружляє і віршем під ранок насниться.
Тож допоки довкола такі ще живі кольори,
Й на світанку розгойдують тишу гаї пишнокосі,
Насолоджуйся світом, закохуйся, мрій і твори,
Бо на те вона й осінь, поете, на те вона й осінь.