Познайомилася Тая
З Грицем в жовтому береті,
І як зараз це буває -
Здибалися в Інтернеті.
Ось нарешті, через місяць
У кафе вони зустрілись,
Гриць вручив Таїсі квіти,
Потім вдвох за столик всілись.
Принесли їм тортик, чаю,
Тая зразу починає:
-Я нечесних обминаю
Й тобі зразу заявляю:
-Якщо тільки у розмові
Будуть ноти брехні й фальші -
Я встаю й виходжу звідси
Тріумфальним гордим маршем!
-Та не вмію я брехати,-
Заспокоїв Грицько Таю,-
Буду правду я казати,
Тобі чесно обіцяю.
Тая впевнена і горда
У своїй тут перемозі,
Але далі все розкрилось
У такому діалозі:
-В мене ноги, як в козулі,
Переваг у них багато…
-Ну, це правда,- Гриць дівулі,-
Такі ж довгі й волохаті.
Тая далі: - В мене очі,
Як волошки - скаже кожний.
-Та зате на твоїм носі
Почепитись легко можна.
-Груди ось - без силікону,
Крім квартири маю дачу…
-Дуже дивно, де ж ті груди?
Тільки блузочку я бачу.
Тая далі: -А волосся?
Меліровка тут до діла…
-Якесь воно поскубане,
Наче його гусінь з’їла.
-День робила манікюри,
Це в салоні - дорого…
-Та з такими пазурами
Можна йти на ворога!
Тая зблідла і крутилась,
Часто ойкала, зітхала,
Із-за столу підхопилась,
На все кафе закричала:
-Отакі козли не в моді,
Бо невдячна ти скотина,
На твоїй дебільній морді
Навіть не росте щетина!
Ще ти - хам, падлюка, бидло,
Це про тебе правда вся!
Перед тим, як гордо вийти –
Дала дзвінко ляпаса.
-Що ж не так? Казав же правду!-
З болем вирвалось у Гриця,-
Це вже шоста покидає
Й кожна з них дає по пиці!
Аж тепер я зрозумів,
Дорогі мої дівчата,
Щоб ви мене покохали –
Треба завжди вам брехати!
Дякую Вам, Ніночко, дуже-дуже!
Чудово, Катю! Повеселили!
