Незабутністю дихає день у миттєвості кожній…
Пахне літом весь світ, аж за обрій розносячи смак.
Мов добрій знайомій, усміхнувся мені подорожній
З видноколу років - непідробно і людяно так.
Й подивована думка вплелася у щиру розмову,
Відкриттями світів розлилась незнайома душа…
Й ти чомусь відчуваєш, що пташка співатиме знову
В розквітлому гіллі душі словами нового вірша.
Диво в зливі стрімкій, прохолодній такій, соковитій,
Що неждано вплелася в діалоги промовлених фраз,
І смарагдовий безмір, немов на долоні розлитий,
Заяснів між грози в кольорах веселкових прикрас.
Дощ шумів у крислатих верхів’ях здивованих вишень,
Водоспадом стрибаючи з даху на сходи порогу…
І вже чуєш, як день у душі твоїй радістю пише
Ту миттєвість, в якій тішиш серце присутністю Бога.