ДО ДНЯ ЗАХИСТУ ДІТЕЙ
Босенькі ноженята на траві,
Щасливе личко, звернене до сонця,
І ручки, що мов крильця в синяві,
І очки, як у світ життя віконця.
Це витвір Бога, це Дитя Землі,
Що нас чарує, вабить і милує,
Що заставляє серце в глибині
Забитися батьківством, що вирує.
І я не бачив, щоби в когось з нас
Не тьохнуло у серці з того сміху,
Не розбудило від невнятних фраз
Не змусило любов*ю тріпотіти!
Та десь, по той бік, топлять кораблі
І відбирають в діток кусень хліба.
І де? Якраз це на Святій землі,
Де б це найперше пам*ятати треба!
Та що ж це з світом і куди він йде?
До чого котиться сталева та планета?
Лунають вибухи, повсюди смерть снує
Й кругом лишень якісь «авторитети».
Авторитет в нас має буть один -
Це те дитинство беззахИсне й щире!
Заради них і нас Бог сотворив
Й в своїх Завітах кличе нас до миру!