Я не скажу тобі: "Прощай!",
Коли переплелися руки.
В твоїх очах – гірка печаль,
Біль неминучої розлуки…
Бо важко мовити: "Забудь!"
Устам, обпаленим устами…
Сніги дороги заметуть,
Покриють сріблом нашу пам'ять.
Тобою випита сповна
Беззастережно, світанково ..
Хіба ж моя у тім вина,
Що липи пахли так медово.
Хіба ж твоя у тім печаль,
Що ясно зорі нам світили,
І місяць – молодий скрипаль.
Торкався струн душі зболілих.
На згадку спогад залишив
Тривожний зойк нічного птаха.
Він може теж когось любив
Й від безнадії гірко плакав.
Між нами спалені мости ,
Стежки загубленого раю.
Я тихо мовила:"Прости!"…
Тільки за що прости - не знаю.
Чудовий вірш і надзвичайно сумний.А далі в унісон,якщо Ви дозволите:
Кохання знищила печаль,
До раю заросли стежини,
Байдужості безжальна сталь
Зрубала пам*яті жоржини.
Та,хоч і спалені мости,
Хоч інше серцю-заповітне,
Те тихо мовлене "Прости"
Бува жоржинкою розквітне.
Тамара Шкіндер відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
