Над натовпом висіла тиша... така, яка буває перед громовицею... наелектризоване повітря, здавалось вибухне...
І ось хвилі зловіщого шепотіння почали наростати осинним роєм...
- Розпусниця!
- Хво-й-даааа!
- Відьма! відьма! відьмаааааа!
Натовп розступився...
Вона зовсім не була схожа на спокусницю... відьму... хіба що блиск зелених очей... і погляд... в тому погляді жила веселка... в ньому вловлювалась гра бісиків і спів янголів... звабливість і холод...
Вона йшла легко, майже не торкаючись землі... її очі відшукували у натовпі його... того, заради кого...
Яка ж вона тривожно-гарна!!!!
Спалах смолоскипа... і погляди блискавкою зустрілися... клаптями понищених картин відроджувалось минуле у його пам"яті:
...поцілунок лиш дотиком чуттєвих губ...
...сплетіння тіл, під місячним сяйвом...
...моя...
...мій...
...назавжди...
І дзенькіт золотих монет, що так нагадував сміх диявола...
Відірвавши погляд, він прошепотів одними лиш губами:
- Відьма...
Язики полум"я насолоджувались спокусливим тілом... у її погляді чорніла пустка...
Лія*** відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Ізюмко!!!
Але спробую тобі заперечити... Люблячі, здебільшого, не зраджують... хоч різні бувають життєві історії... А люблячих, на жаль, зраджують... Майже кожна автобіографічна історія опублікована на сайті написана люблячими людьми, яких зрадили кохані... це відчувається по болючості передачі...
На щастя, я не можу сказати, що я за своє життя хоча б раз переживала зраду людини, яку кохала... Можливо тому, що не так часто в моє життя приходило кохання... а можливо, бо йшла, випереджуючи розчарування...
Хай зрад загалом буде як найменше в нашому житті!
Лія*** відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Євгене, зашвидкий коментар... перечитайте... ключовий тут дзенькіт монет... Зрада... Чи можливо, я недостатньо добре це висвітлила?
А те, що щось відьомське є у кожній жінці, це не дивина... Саме слово "відьма" походить від "відати", знати щось більше...