Знаю, ти зараз один у порожній кімнаті,
лічиш яскраві зірниці за стінкою скла,
слухаєш музику стрілок на циферблаті,
марно вишукуєш в простинях білих тепла...
Ми із тобою на відстані синього неба,
кожен в своєму куточку з мережива мрій.
Та, щоб зустрітись, летіти далеко не треба...
Очі заплющ на секунду... й ти - мій...
Я вітерцем прослизну через ситець фіранки,
з ніжністю феї до тіла твого пригорнуся...
Грайливо розвію печалі похмурі останки,
Вустами гарячими вуст так блаженно торкнуся...
Можем відчути, як серце у грудях тріпоче,
б'ється шалено у ритмі гарячого танцю...
Розум відносить людину, куди вона хоче...
Бажань і фантазій своїх ми всього лишень бранці...
Знаєш, я зараз одна у порожній кімнаті,
але в уяві ми разом, бо я так бажаю.
Люди не птахи, та люди, насправді, крилаті...
Кожної ночі до тебе в обійми літаю...
16.09.14.
Думки всеосяжні, але той світ (фантастичний, видуманий) захоплює, затягує, як наркотик ... в ньому добре, але постійне перебування в ньому шкодить життю ... але тимчасові нерегулярні виласки - не зашкодять люблячому серцю
Богданочка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та я скоренько туди, помилуюсь коханим... і знову додому... Дякую Вам!