Як затишно сльотавої пори
Вмоститися біля старої пічки
І слухати, як буки і смерічки,
Враз полум'ям охоплені рудим,
Нашіптують легенди і казки
Старого лісу. Блискітки грайливі
Пищать, немов комарики дражливі,
Гойдаються вогненні язики,
Облизуючи темряву густу,
Похмурі стіни покривають лоском!
На блюдці мед солодкий тане воском
І сон легкий наблизився впритул.
За вікнами вдаряє у шибки
Сирої мжі розсипана крупиця
І змокла осінь, мов руда лисиця,
Припала до кленової руки
І лащиться, шукаючи тепла,
В'ючи́сь довкола змійкою прудкою!..
У купелі чуттєвій супокою
Моя душа по хмарах побрела...
Поки ще осінь золота - ми підемо гуляти садом,
Бо, дійсно, скоро вже сльота - тоді вже біля пічки сядем...
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вірно! Хоча цими днями так мокро і сиро було, що не хотілося відходити від теплої пічки. Сьогодні вже розпогодилось, хоч вітер іще холодний був. Дякую, люба пані Тетяно!