Знову між нами віршовані сльози,
Рими солоні, залиті в печаль.
Біль від розлуки терпіти не в змозі,
Крила німіють, згасаю, нажаль.
В серці поволі журба хазяйнує,
Поглядом кожним тягнусь до небес.
Завтра, можливо, нарешті збагну – є
Віра в майбутнє… Я чую тебе.
Чую твій голос, що вітром шепоче,
Посмішку бачу в заграві ясній.
Небо обійме обох нас, неначе
Ковдра м’якенька в омріянім сні.
В різних світах ми приляжемо долі,
Глянь, ледь тримаються зорі небес.
Очі закохані прагнуть любові,
Відчай розлуки вже, нібито, скрес.
Я до небес простягну свої руки,
Ти до безмежності мрій доторкнись.
Зірка в долоні впаде… Не збагнути
Щастя нестримне, бажаю: Вернись!
Знову віршами співатиме серце,
Знову твій погляд, долоні, вуста…
Хай закінчаться усі в світі герці,
Щира любов хай єднає міста.