Захворіли стіни на самотність,
Заболіла часу незворотність.
Тисячі проходять без упину,
А самотність ... вперто – на картину.
І немає слів для них і ліків,
Павутинням сплутала по лікті.
І нема цілющого бальзаму
На таку болючу дуже рану.
І на шибки кинула проміння
Свого суму. Що ж ти за створіння?
Тіні розпустила аж до стелі,
Гірше всамотила, ніж в пустелі.
Захворіли стіни на самотність...
Об’являю бій тобі, пустотність!
Моя зброя – аркуш й мудра ручка,
Це – моя із долею обручка.
Маю я тобі ... таке сказати!
Доведеться вуха затуляти!
Геть! Тобі скажу, лиха самотність!
Ти – ніхто! Якась собі відносність!
Неперевершено.....Людмило, Ви ще ж зовсім молода людина, ну якби ще я це написав-- було б цілком зрозуміло.... Якби я вмів-- написав би точно так.... МО-- ЛО- ДЕЦЬ!!
Шостацька Людмила відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
У всіх коли-небудь буває.Дякую Вам за щирий відгук.