(Віланела.)
Твоє я серце більше не віддам,
Воно лишилось назавжди́ зі мною
І наша осінь… запальна, руда…
Задумано бреду я по слідах,
Душа співає, тішиться весною –
Твоє я серце більше не віддам.
Як сонця круг за небокрай сідав,
Ми повнились красою неземною,
Як наша осінь… запальна, руда…
Мов пташку, що вернула до гнізда,
Любов’ю вірно стріну осяйною –
Твоє я серце більше не віддам.
В мої ти очі ніжно заглядав,
Кохання струменіло за спиною,
І наша осінь… запальна, руда…
Ти йшов назустріч, ніби сновида́
При місяці дорогою нічною –
Твоє я серце більше не віддам,
Це – наша осінь… запальна… руда…
(Фото- інтернет.)
Як гарно і незвично звучить вірш,я неначе потрапила в давню епоху чи то Середньовіччя, чи то в часи Відродження.Добру справу робите, Марино. Читаю із насолодою
Сердечно дякую, пані Валентино. Її надзвичайно цікаво писати, віланелу. Як бачите - вона вся на дві рими. 1 і 3-й рядок першого тривірша у наступних тривіршах повторюється останнім рядком по черзі. А в останньому 4-вірші - повторюються і 1 і 3-й рядки.
и Вам спасибо, поэтесса-позитив, за тепло и поддержку 
..."Ми повнились красою неземною".. 
