Дмухає холодом вечір осінній,
Струшує листя з густих верховіть.
От би до діда у теплі обійми -
Поглядом рідним душу зігріть.
Дід у старому, як всесвіт, кожусі
Візьме мене під незриме крило.
Лютих вітрів я тоді не боюся -
Маю у серці любові тепло.
Пе́чена пахне картопля у грубі,
В по́пелі миска і пальці - дарма́!
Так нам раде́сенько, за́тишно, лю́бо,
І щасливі́ших у світі нема!
Дід пригадає всіляких історій,
Стільки розкаже про світ у казках!
Тільки не долю. Не хоче про долю, -
З піснею буде іти на вустах.
Стелиться мрякою вечір осінній,
Лізе під комір вогкий туман.
От би до діда у теплі обійми...
В спогадах - ось він, а в хаті - нема...
