Чим пахне війна: – пожовтілим у березні листям,
чи подвигом пахне умить помужнілих дітей?
Висока ціна, до свободи дорога терниста
та ми й не чекали удома з «кинджалом» гостей
Чи стихне війна: коли зойкне скривавлена мати,
стискаючи міцно востаннє своє немовля?
Повстане стіна (не Берлінська), бо дух не зламати
і попелом стане хто мантру кремля промовляв
Розсудить війна: і Петро, відчиняючи двері,
запросить до Раю, калина вже й там розцвіла
Це й наша вина що остання із недоімперій
так міцно врослася коріннями в наші тіла
Погасне війне: бачу в чистому небі зоріє
героя душа і відновиться вільна земля!
Палає ангар, та народну не знищити «Мрію»
Бо за кораблем вся верхівка помчалась кремля
Ви навіть і не уявляєте наскільки зрозумілі і споріднені за сприйняттям ці Ваші вірші. Запах війни, а точніше, сморід, як сморід смерті, ніколи ні з чим не порівняеш, та ніколи до нього не звикнеш. З повагою і солідарною підтримкою
