Обіймаю тебе, моє рідне село ЗЕЛЕНЯНКА.
Побувала я там і нахлинули спогади знов.
Як блукала колись, а в подвір`ях на кожному ганку
Вирувало життя і тепліло в душі від розмов.
«Добрий день!» А у відповідь чулось – «Дай Боже здоров`я»!
Хоч на хвильку та кожен до тебе виходив з теплом.
Кожне слово від них було сповнене тільки любов`ю,
Бо життя у селі струмувало добра джерелом…
Тільки нині мене не стрічають знайомі сельчани,
Опустіло село… І мені це нестерпно болить.
Похилились хати, почорніли ворота й паркани,
Хоч здається що ось вийде хто-небудь з двору на мить…
Зеленянко моя, золотого дитинства колиска,
З перших днів й дотепер ти у серці моєму живеш.
Це до тебе спішить те веселе, співоче дівчисько.
Я кохаю тебе ! Безкорисливо! ЗАвжди ! Без меж !
