Наллю теплий спогад у склянку до чаю.
Його смакуватиму вдень і вночі.
В терпкім ароматі тебе пригадаю.
З мовчанням… Словами…
Щоразу, п’ючи
цей спогад мажорний із нотками щастя,
закутаюсь в погляд, рідніший за всі…
Можливо,
твій дотик відчути удасться…
Ми разом полинем у світ Дебюссі,
де ноти-метелики снів романтичних
спивають з повітря нектар воскресінь,
де ми поміж витворів ночі
містичних
здолати не можемо сили тяжінь,
де простір кімнати у Всесвіт розрісся,
і ми, божества,
цю освячуєм ніч...
Я знаю:
смак спогаду цього зберігся
у променях сонця,
іде зусібіч,
щоб ніжно тебе у тепло огорнути,
примножити сили і мужність в бою.
Ми спогад п’ємо,
щоби вижити й бути.
Я в нього щодня наших мрій додаю.
Листопад 2022 р.