В зливу йдеш,
ступаєш ти тихо.
Навмання шукаєш зорю,
а позаду вже горе і лихо
простеляє дорогу твою.
А ти йдеш, просто
йдеш по калюжах.
І всміхаєшся тихо дощу.
Темна вулиця, люди
й буденність-
усе слухає пісню твою.
І омиті водою будинки
линуть плавно
в життя простоту.
Перегорнеш ти нову сторінку
та запалиш віру святу.
І заплачеш знову в куточку,
в чарівному місті думок.
Там де в горя старому клубочку,
заховаєш надії зірок.
І почнеш все з нової сторінки.
Із сторінок омитих дощем.
І ще сірі, холодні краплинки
пренесуть у життя доброту,
спалахнуть вже яскраві відтінки,
і прикрасять барвінки зорю.
Якщо вірить,що сірість яскрава,
то заграє веселкою лід,
а як думать,що радість вже тьмяна,
стане сірим до щастя поріг...
