Під час війни в однім селі
Спинилось військо на спочинок
І генерал спав у сім*ї,
Де лиш родилася дитина.
З самого ранку вістовий
Загримав в двері і питає:
«Хто старший є? Пакет новий!»
А генерал відповідає:
«Ти, хлопче, тихше, не шуми,
Бо старший наш того не любить.
Наробить рейваху, що ми
У таку рань його розбудим.
Буде усім тоді нам «втик»,
А по армійському то - амба!»
І вістовий одразу зник,
Готовий бачить командарма.
А генерал підвів гінця
Аж до дитячої колиски:
«Дивись яка персона ця,
Що наказала стулить писки!
Так що ти, хлопче, не кричи
І каблуками не вистукуй,
Тихенько той пакет вручи
Й щоб не збудить маля, послухай:
Усі ці війни, вояжі,
Усі ці наші перемоги
Лише для того - щоб мужі
Рождалися такі від Бога!
Ми їм всі служим повсякчас
І подвиги гроша не варті,
Коли дитинству ми якраз
Не зможем виставити варту!»..
Малюк у сні всміхнувся весь
Та до голівки взяв долоньку.
І генерал, віддавши честь,
Вказав на двері вістовому.