У далекім краю я, незваний, сумую
Спогад душу мою невимовно ятрить
Із підхмарних висот крик лелечий я чую,
Ой як серце болить, ой як серце болить.
У чужій стороні все не так як удома,
А птахи принесуть із далеких - далек,
Так до болю , до сліз із дитинства знайоме,
Проводжаю лелек, проводжаю лелек.
Тут здається все є, усього тут достаток,
Тільки туга тяжка день за днем поглина,
Бо нема, як у нас, тих білесеньких хаток.
Навкруги чужина, навкруги чужина.
Зла недоля мене довго гнала світами.
Я пізнав на шляхах і зневагу й хулу.
Ой як часто у снах бачив я за морями
Синьооку Сулу, синьооку Сулу.
За лелеками в слід я думками полину,
Бо недоля мені повернутись назад.
У далекий мій дім, у мою Україну,
Бо уже снігопад, бо уже снігопад.
Привітайте ж птахи і вербу і калину,
Понесіть мій уклін, доземний, із відсіль
На могили батьків, на мою Батьківщину,
Смуток, тугу і біль. Смуток тугу і біль