Байка
З клітки вийшли поросята
у одній господі,
перерили хряки кляті
бульбу на городі.
Насвинячили добряче,
все перевернули,
а Господар як побачив -
завищали здуру.
А найгірше - оті свині
з"їли діжку меду,
що захована під тином
надійним спереду.
У ту діжку бідні бджілки
кожен рік потроху
відкладали щедро дрібки,
скільки мали змогу,
щоб коли біда, чи лихо
з голоду не вмерти.
З"їли поросята тихо,
рохкаючи вперто.
Як розгнівався Господар
за те свинство справжнє,
що і свиням на городі
стало зразу страшно.
От вони сплели легенду
й сперли все на Кішку:
«Розікрала всю фазенду!
З"їла меду діжку!
Ану в суд! Ач, ненаситна,
скільки розікрала!
Он і шубка в неї видна
й статна, ніби пава!
Певно медом візажистам
платить кожну днину,
ходить, ніби-то пречиста!» -
лепетали свині -
«А поміг їй Бровко красти,
що стеріг ту діжку -
в нього в буді була часто
обглодана кістка!
А ми, бідні, тут не винні
ні на цент, чи йоту.
То все Кішка. От безстидна!
То її робота!»
Отак в нас не раз буває,
коли рило в пусі,
всю вину на когось пхаєм
ще й тим пухом душим.
та отож... 