Мовчи... Я бачу все в твоїх очах -
Що не така, як всі, що особлива...
Дощ припустив... Мелодія журлива
Вплітається в твої слова... Хоча...
Мовчи... Я знаю, за тобою даль -
Дванадцять тисяч кілометрів мрії,
І нездійсненні, неземні надії...
Та я належу не собі, на жаль...
Мовчи... Мовчу і я в хвилини ці...
Схиляєшся так низько у поклоні,
Береш із ніжністю мої долоні...
Палає поцілунок на руці...
ЦЦЦЦ..мовчи..твої очі і так мені про все розкажуть..я відчуваю твій світ і твої думки....мовчи....не треба псувати оті хвили непотрібними словами....мовчи...я занурююсь у твій божевільний світ!!!!!
просто суперовий вірш...мені навіяв стільк думок талант..ну то з ним робити..а творити і творити, Наталочко!!!!
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, Галинко, саме так. Ти надзвичайно вірно відчула, про що цей вірш. В такі моменти найкращі ті слова, які не сказані.
Я тішуся, що вірш викликав у тебе багато думок. Саме таке призначення віршів - викликати думки, емоції, переживання читачів, чи не так?