Т. П.
Мить святкова щастя
стала на поріг:
Яблуко Софійське котиться до ніг.
Урочисто й тихо нам у цім саду:
Поруч із Тобою - я до Тебе йду.
Голубе бароко Мудрої дзвіниці:
Очі скинь до неба,
все земне облиш.
Голуби та янголи - все тут як годиться:
Ти мені читаєш Анни клятву-вірш. *
Ти мені даруєш Вічне серце Брами,
Гіацинти Долі, Виноград хвилин.
Що там поза нею?
Золотисті бані
І серпневе диво дощових краплин.
Ми були наївні. Вірили мов діти:
Яблуко Софійське - то є добрий знак.
Мріяли піднятись на нічну дзвіницю.
І пройти крізь Браму в монастирський сад.
Я люблю блукати поруч із Собором.
Доторкнусь до плінфи. Чую подих стін.
Граються тут діти. Як їм тут просторо!
Ще їм невідомий міф про часу плин.
Вже давно немає яблуньки отої.
Плиткою вмостили монастирський сад.
Зрублені каштани. Вибриті газони.
Чи не починається так
дорога в ад?
Втім,
тепер ти можеш вийти на дзвіницю.
І крізь Браму нині мостять вже прохід.
А у снах і мріях:
тільки подивиться,
Як зростає яблуня серед сірих плит.
Голубе бароко Мудрої дзвіниці!
Ще мене бентежать праведність і гріх...
Там, за білим муром,
струменить столиця.
Тут завжди впадає яблуко до ніг.
1 серпня 2008 р.
*Анни клятва-вірш - вірш Анни Ахматової "И в Киевском храме Премудрости Бога"
