Післясмак, який відчула після прочитання віршу
"Телефонный разговор" талановитої майстрині слова Алли Мегель
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268029
Телефонний рингтон...
Чую. Йду.
Умикаю.
Перейшла на балкон...
Так. Це я.
Ні. Дзвінків не чекаю.
Хто турбує?
Любов...
Звідкіля ти з'явилась?
Ти чому
Прийшла знов,
Ти вночі тільки снилась?
Що ти хочеш?
Тепло
Дарувати у серце...
Знов морочиш
Мене...
Там солоне озерце
Усіх вилитих сліз
І років,
Що прожиті...
Йди собі кудись в ліс...
Чи потрібні
Ті миті,
Де шаленство до краю,
Де лиш небо
І пісня,
Де лиш двоє літають?
Йди собі,
Уже пізно...
Нащо той марафон...
Все... відбій...
Вимикаю...
Замигтів телефон:
На екрані -
КОХАЮ!!!
14.09.2011р.
Ни-ни! Не вздумай убирать! С такой-то оптимистической концовкой, - СУПЕР! Так и хочется по Высоцкому: "А это кто в зеленой маечке? Я, Вань, такую же хочу!" - чтоб открыть телефончик, а там: "кохаю". Мне очень нравится этакая "эсемесочная" отрывистость строки, такой ритм биения взволнованного сердца - улет! Молодчинка, Наташа!
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ой, Алла, а я так боялась, что тебе не понравится... Долго думала вчера над твоим стихотворением... сверлило оно мне мозг, сверлило... а сегодня - бац, практически в один присест, вылилось.
Но я же жуткая оптимистка Всегда говорю себе, что никогда не может быть так плохо, чтобы не было еще хуже
Одним словом - идея твоя, а осмысления и ассоциации уже мои...
Спасибо тебе за твои стихи!