Ти мене не впізнав під гримом,
Що наклало життя невчасно.
Надто сильно дверима гримнув,
Надто швидко все стало «ясно».
Я залишилась там, в кімнаті.
День прийдешній - новин нема.
Вже під воду пішло латаття -
Перший знак, що ось-ось зима.
Я залишилась на розпутті.
Наче й воля та раптом – клітка!
Ти під гримом не вгледів суті.
Не згадаєш вже хто я й звідки.
Депресивно якось навколо,
Безпричинно… хіба що осінь.
Я й тебе ж бо не знала толком,
То чому ж пам’ятаю й досі?
Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Скажу вам відверто, так, є у цьому вірші трохи мене самої, але, здебільшого, поетичні образи беруть гору. У віршах я не намагаюсь писати щоденник, швидше, таким чином я виражаю своє власне "я". Не знаю звідки приходять мені ці рядки, але знаю точно, що не записувати і не ділитись ними не можу. Дякую, що читаєте!!!! Гарного вам натхнення і красномовної осені!
