|
Лежить холодна тиша на гілках
Високих сосен, що торкають хмари.
У шахті фосфоритній затиха
Із вічності відлунням голос Сари.
***
- Моя кровинко, тихо! Спи, не плач, -
Згорьована вмовляє сина мати. -
За тебе я молилася, та бач...
Ніхто вже нас не прийде рятувати.
- Чому надсадно плачуть, мамо, всі.
Біди, немов, чекають, а чи страти?
- Ти не зважай на плач той, уві сні
Не страшно буде, сину, помирати.
- Скажи, матусю, нащо Авігаль
У воду кинула малу дитину,
Коли нас через міст вів поліцай?
- Вона її так рятувала, сину...
- Я їсти, мамо, хочу... Дай шматок
Тієї хали, що пекла ти в печі.
А ще води би випити ковток...
- Про це згадав ти, сину, не до речі.
- До хедеру я, мамо, дуже звик,
У мене друзів там було багато.
Освоювали Тору та іврит,
Щоби могти з раввіном розмовляти.
- Ти знаєш, сину, як молились ми, -
В її очах спалахує розпука. -
Смолу розпечену на тім'я налили,
І Ребе наш помер у лютих муках.
- Мені так важко дихати, чомусь...
Хтось у пітьмі там просить допомоги.
Ридає тяжко... Мамо, я боюсь...
- Ох, сину, сину... Не тримають ноги...
- А завтра, мамо, як настане день,
Чи будуть ще нас мучити прокляті?
- Не буде, сину, ворогам прощень! -
Сказала стиха і... замовкла мати.
Земля волала, клянучи війну!
Межи трьох тисяч знищених у шахті,
Маленький хлопчик з мамою заснув...
Завмерли сосни, стоячи на варті.
***
Лежить холодна тиша довкруги,
Деревами вдивляючись у вічність.
Звучать щороку в шахті молитви,
І люди палять поминальні свічі.
21-24.01.2013р.
У 1942р. під час Другої Світової війни, фашисти загнали у
фосфоритну шахту, розташовану за 3 км. від м. Дунаївці,
близько трьох тисяч жінок, старших людей і дітей.
Вхід у шахту замурували і вибратися звідти ніхто не міг.
Старожили свідчать, що декілька днів на місці трагедії
рухалася земля. З шахти чулися крики про допомогу,
стогін, плач помираючих у страшних муках людей.
Вони загинули від спраги, голоду і задухи.
Щорічно, починаючи з 1945р., 2 травня з усіх куточків
землі з'їжджаються рідні і близькі заживо похоронених
євреїв, щоб пом'янути їх на місці трагедії, запалити
поминальну свічу, прочитати поминальну молитву.
На фото - Фосфоритна шахта, що стала пам'ятником. Фото 2009 р.
Сосны на страже.
Перевод Валентины Агаповой
http://www.stihi.ru/2013/03/01/9494
Застыла тишь в разлапистых ветвях
Высоких сосен, там, у шахты старой,
Заброшенной, где фосфорит иссяк,
Где вечным эхом только голос Сары.
Всё просит исстрадавшаяся мать:
- Не плач, потише… Спи, моя кровинка!
Я за тебя молилась, но, видать,
Никто нас не спасёт уже, мой сынка…
- Что так надсадно, мама, плачут все?
Беды иль смерти ждут как будто люди…
- Не обращай внимания. Во сне
Не страшно умирать, сыночек, будет…
- Но, мама, а зачем же Авигаль
С младенцем в воду бросила кулёчек,
Когда нас через мост вёл полицай?
- Она его спасала так, сыночек…
- Я есть хочу… Дай, мамочка, кусок
Той халы, что ты выпекать любила.
Ещё б воды попить, хотя б глоток…
- Не вовремя об этом вспомнил, милый…
- И к хедеру* я, мамочка, привык,
Во всём с друзьями были заедино -
Осваивали Тору и иврит,
Беседовать чтоб мы могли с раввином.
- Ему, сынок, мы воздаём хвалу,-
В глазах отчаянье и боль разлуки. -
На темя Ребе налили смолу
Горячую, он умер в адской муке…
- Дышать мне тяжко, мама, задохнусь…
Зовёт на помощь кто-то, плачет очень…
Что будет, мама? Мама, я боюсь…
- Ох, дитятко!.. Стоять нет больше мочи!..
- А что же станет, мама, завтра днём?
Когда закончатся проклятые кошмары?
- Не будет изверг никогда прощён! –
Сказала тихо… и замолкла Сара.
Земля вопила и кляла войну!
Меж этих тысяч, что загибли в шахте,
Был хлопчик с мамой, он навек уснул…
И сосны замерли. Они - на вахте.
***
С тех пор здесь тихо. Часовыми лишь
Стоят деревья, вглядываясь в вечность.
Раз в год молитвы нарушают тишь,
Да поминальные во тьме сияют свечи.
*Хедер - начальная еврейская школа.
В 1942 году, во время Второй Мировой войны, фашисты загнали
в фосфоритную шахту, расположенную в трёх километрах от
города Дунаевцы, около трех тысяч женщин, стариков и детей.
Вход в шахту замуровали, и выбраться оттуда никто не мог.
Старожилы говорят, что несколько дней на месте трагедии
двигалась земля.
Из шахты доносились крики о помощи, стоны, плач умирающих в
страшных муках людей. Они погибли от жажды, голода и удушья.
Ежегодно, начиная с 1945 года, 2 мая со всех уголков земли
съезжаются сюда родные и близкие заживо погребенных евреев,
чтобы помянуть их на месте трагедии, зажечь поминальную
свечу, прочитать поминальную молитву.
На фото - фосфоритная шахта, что стала памятником. Фото 2009 г.
ID:
395336
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 25.01.2013 14:57:11
© дата внесення змiн: 08.03.2013 14:06:30
автор: Мазур Наталя
Вкажіть причину вашої скарги
|
