Так чи інакше, моє життя завжди було тісно пов'язане з тваринами. Маючи змогу постійно за ними спостерігати,
я зробила відкриття (ще в дитинстві) , що вони такі ж як і ми, а не говорять, бо не хочуть; але коли поглянути у ïхні очі -відпадає всяка потреба у вербальному спілкуванні.
Сьогодні, черговий раз знімаючи кота з акваріуму, я подумала : "А чому б мені не спробувати записати своï спостереження? "
І от, порадившись з Музою, я вирішила спробувати. Якщо перша оповідка сподобається читачам, то буду продовжувати, а ні -... буду писати й далі вірші.
Маркіз був крутим хлопцем із самоï столиці. Варто було лише глянути на його пихату морду, як відразу ставало зрозуміло, що він це знає, як і те, що має надзвичайну вроду : попельнастий, з блакитнуватим відтінком і яскравозеленими очима. До всієї цієї краси обрамленням була шикарна пухнастість - іграшка, а не кіт!
Проживши півроку у Києві, і поставивши в сім'ї моєї сестри руба питання, яке одного разу задав ïï чоловік : "Я чи кіт? ", - він був відправлений у заслання в село (як подарунок мені на входини) .
Так Маркіз став сільським жителем і другою дитиною в домі. Першою була моя донечка, на той час п'ятирічна, Оля.
Зростаючих на "Віскасах " та "Кітікетах ", пухнастий не здогадувався, що є інша ïжа, як і про те, що окрім мух," довкола живності аж кишить ...А тут ...борщ!
Підійшовши до миски, Маркіз довго дивився на субстанцію червоного кольору, в якій щось плавало. На той час привезений з міста посаг у вигляді кошачого корму вже скінчився, і в животі починало бурчати, але гордий малий впертюх категорично відмовлявся від замінників : картопляного пюре з підливою, бульйону, тощо ...А тут ...борщ ...
Маркіз довго не наважувався навіть понюхати оте, але чергова мелодія із його живота таки заставила його бодай обнюхати тарілку ...Видно, що відшукане носом добро чимось -таки сподобалось перебірливцю, і він запустив туди лапу. Нанизавши на кігті, як на виделку овочі, кіт смачно і смішно плямкаючи, об'ïдав ïх із заплющеними очима. Потім, коли гуща вже не ловилась, було вилизано юшку і вимито язиком тарілку. Так я стала для Маркіза найбільшим авторитетом у нашій сім'ї. А церимонія поïдання борщу була заснована раз і назавжди...Були й інші, не менш цікаві, але то - вже зовсім інші оповідки.
