Сьогодні, готуючись до війни (бо ж в десятку кілометрів від моєї хати – територія ворога), знайшов в якомусь посвідченні (не скажу в якому), яке я отримав ще в 18 років, клаптик паперу зі словами.
Тоді, і після, і завжди я записував, що в голову лізе на тому, що траплялося під рукою. То ж в мене багато різних таких папірців зі словами зібралося; можна робити з них виставку.))
Про кого я тоді писав – не пам’ятаю, хоч стріляй)).
Мабуть то не було коханням, бо усіх інших, ким серце моє хоч трохи захоплювалося – вони в ньому так і залишалися жити, і я їх згадую.
Вирішив, на всяк випадок, викласти слова з того клаптика в інтернет.))
А що? Чим я гірший? Хай і моя "усяка мура" отримає безсмертя в всесвітній павутині.)))
Звиняйте, що на ворожій мові, але ж тоді, і донедавна, вона здавалася мені рідною мовою.
У любви моей ресницы длинные.
У любви моей глаза зелёные.
И легка любовь моя, как пёрышко.
И стройна любовь моя, как ласточка.
Пахнут ветром у любви моей волосы.
Губы, вкуса, у любви моей, клубничного.
Ничего в ней вроде нет необычного,
Только вот одна она мне почему-то милая.
