Отримала мати страшну, несподівану звістку.
Немає синочка, загинув безстрашно в бою.
– А я ж, любий синку чекала тебе у відпустку!
Ти навіть не знаєш, як сильно тебе я люблю.
– Куди ж ти, мій сину? Куди ж ти, мій соколе ясний?
На кого лишаєш? В які відлітаєш світи?
– Лечу, рідна мамо, за обрій, де сонечко красне.
Додому, до світла. Туди, де немає війни.
– А як же, мій сину, я житиму в білому світі,
Щомиті вмиваючи серце гіркими слізьми?
Не маючи сили уїдливе горе терпіти
І біль невимовний, що в сивій моїй голові.
– Прости, люба мамо! Пробач, сивочола матусю,
За те, що від кулі не зміг я себе вберегти.
Так сталося, рідна. До Бога в молитві звернуся,
Щоб янголи Божі тебе захищали крильми.
– Не плач, рідна ненько! Не плач, не тужи, не журися!
Мені майже легко, немає тут болю й журби.
Із райського саду на тебе, матусю, дивлюся,
А ти неодмінно за мене й за себе, живи!
22. 12. 2014 Л. Маковей (Л. Сахмак)