Таке життя...Тече, неначе річка.
Повільно, не виходить з берегів.
І тануть дні, як непогасша свічка,
Як талий сніг, пливе кудись з полів.
Це не дорога, вкрита килимами
Із квітів неземної красоти.
Та все -таки наповнена дивами:
На ній колись зустрілись я і ти.
І ось ідем ми битими шляхами,
По бездоріжжю, що бува підчас.
Бува болить: ідемо колючками,
Та треба йти, бо вогник ще не згас.
Схитнеться світ: закрадеться безсилля.
Та як зуміти тут підняти дух?
А що робить, коли накриє хвиля
Із негараздів і життєвих мук?
Тоді думки: як зберегти багаття?
Можливо, тут звернутись до вітрів?
Нехай в душі роздмухують знов ватру,
Коли у серці запече надрив.
Ми сядемо край вогника святого.
Надійне над усе твоє плече.
Немає виходу, повір, другого...
Життєва річка знову потече...
