Сьогодні – рік, як я вже з вами,
шановні джентльмени й дами!
То ж купу вражень накопила!
В собі їх втримати – несила,
бо кожен день читаю ві́рші
талановиті... й трішки гірші,
зірко́ві – просто супер-клас!..
як й ті, що да́рма трачу час.
Бентежать часом, мимо волі,
писаки низькопробні й тролі,
та обійти їх, слава Богу,
і право нам дали, і змогу.
Зізна́юсь: я не б'юсь в екстазі
від вивертів в заумній фразі,
і не позаздрить моя Ліра
метафоричності... без міри,
де вірш – мов павичевий хвіст,
та в барвах геть згубився зміст.
Шаную рими, ритм, модерність,
яскраву образність, майстерність...
Та все це, вам зізнатись мушу,
не обпікає мою душу.
Але... о, як же я "кайфую",
коли глибокий смисл відчую!
Як обертом йде голова,
вловивши мудрості слова,
пророцтво чи афористичність,
неперевершену класичність!
Бальзам сердечний – ті вірші,
де до зірок – політ душі,
що жайвороночком співає
й тебе на крилах підіймає.
Хтось щирим гумором потішить,
хто тінь зажуреності лишить,
здивує в'їдливим сарказмом...
І перехопить горло спазмом
чужа біда, що битим скельцем,
поранить прямо в саме серце...
Безцінне це, коли в вірші
є частка автора душі...
І ба́йдуже, в якому стилі,
аби лиш на чуттєвій хвилі,
щоб до емоцій – ніжних... дужих –
не залишилося байдужих.
Тим, що за гранню пишуть... в трансі –
вклоняюсь низько в реверансі...
Прості вірші чи повні сили –
мене ви всі чомусь навчили,
бо щирих почуттів політ
в душі моїй залишив слід.
Хай буде участь в нашім Клубі
для вас усіх – солодка згуба!
Хай Музи не покинуть вас
і на Парнас несе Пегас
13.03.2015 р.